Експерти: 30 % українців готові дати згоду на посмертне донорство

Днями відбувся круглий стіл «Питання розвитку та реформування трансплантаційної служби України» протягом якого українські лікарі-трансплантологи обговорили перспективи прийняття закону про посмертне донорство, а також майбутній розвиток галузі.

«Ми дійшли до тої точки неповернення, коли вже немає що розвивати та реформувати – тільки діяти. У столиці функціонують 11 лікувальних закладів, діяльність яких пов’язана з різного виду трансплантацією, зокрема, трансплантацією кісткового мозку, тканин після опікових ураженнях, і розвивалася до цього року трансплантація роговиці та склери при ураженнях очей. Посмертна трансплантологія в українських лікувальних закладах взагалі не розвивається. Проблеми галузі мають розв’язуватися комплексно та системно», – наголосив у своєму виступі Віктор Хоменко, головний лікар Київського центру трансплантації кісткового мозку, головний позаштатний спеціаліст Головного управління охорони здоров’я з трансплантології.

Директор Київської міської клінічної лікарні «Київський міський центр серця», головний позаштатний спеціаліст Головного управління охорони здоров’я з хірургії серця і магістральних судин Борис Тодуров зазначив, що за статистикою 30 % українців ментально готові до того, аби дати згоду на посмертне донорство, адже це може врятувати життя не одному хворому. Проблем у сприйнятті данного закону серед населення немає. Єдина умова – невідхильне дотримання не лише норм самого закону, але й кримінального й адміністративного кодексів.

Борис Тодуров також зазначив, що питання прийняття данного закону – це питання ефективності. Адже зазвичай помирають не старі бабусі-дідусі, а молоді люди, ще частіше – діти, які, за умов проведення операції, могли б продовжувати жити й робити свій внесок у розвиток держави. Вартість гемодіалізу – 120 тис гривень на рік на одну людину, що фінансуєть за рахунок державного бюджету. За словами, Тодурова пацієнтів, що потребують діалізу, в Україні десятки тисяч.

«Людина, що перебуває на діалізі, не має можливості повноцінно жити. Він живе в отруєному тілі, з постійно високим рівнем креатиніну та сечовини. Це катування для людини. Організм отруює сам себе. І коли людина не може отримати своєчасний діаліз, це катастрофа, смерть. І не зробити такій людині трансплантацію нирки, не позбавити від цього – це гріх. Після трансплантації нирки люди живуть 10-15 років. Вони повертаються до роботи, стають платниками податків. З інвалідів вони повертаються до нормальних умов життя. Вони соціально та фізично реабілітовані. Це стосується і «печінкових» хворих, і «сердечників». Тоді б чому державі не подбати про лікування людей, які в майбутньому можуть стати повноцінними громадянами?», – наголосив Б.Тодуров.

Щороку через серцево-судинні хвороби в Україні помирає близько 400 тисяч людей, значну частину таких хворих можна було б врятувати завдяки вчасній трансплантації серця.